Лицар Істини PDF Print E-mail
Рубрики газети - Літературний дебют

Веселий спів пташок сповіщає людей, що вже прийшла весна. І ніби на підтвердження цьому сонце визирнуло з-за хмари і зігріло землю золотавими променями. Один з них зазирнув у віконце батьківської хати і торкнувся картини, дбайливо прикрашеної вишиваним рушником. На цій картині зображено портрет чоловіка, який пильно вдивляється у вікно, ніби чекає на когось. І, як не дивно, але оповите сонячним сяйвом зображення Тараса Шевченка ніби оживає, і, здається, от-от заговорить.
Обличчя його серйозне, воно наче випромінює багатовікову народну мудрість. Але найбільшу увагу привертають очі… Погляд Тараса Григоровича загадковий. Та й чи можна знати точно, про що думає геній українського народу? Він дивиться далеко, у саме майбуття. І є у тому погляді щось таке до болю рідне, навіть батьківське… Адже ми – його нащадки, і саме від нас залежить доля неньки України.
Шевченко боровся за незалежність свого народу. Він присвятив цій справі все своє життя:
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю.
Шевченків погляд переповнений турботою про рідну землю. Йому не байдуже, що стане з нами через сто, двісті років… І ти розумієш, що дивишся на справжнього Лицаря Істини, готового життя віддати за віру, за народ, «за мільйони свинопасів». В очах Лицаря помітно біль… Мимоволі пригадуються рядки:
Та й спитайте
Тоді себе: що ми?
Чиї сини? Яких батьків?
І стає сумно. Адже часто українці забувають своє славне коріння: саме Україна є послідовницею Київської Русі – однієї з найвеличніших держав, це ж наші діди-прадіди були козаками!.. Це ж вони боролися проти сваволі ворогів, загарбання України та знущання над простим людом. І Тарас Шевченко продовжив їхню справу.
Його мечем стало слово, і та зброя вселяла жах у ворогів. Царизм намагався підкорити Кобзаря, поставити його на коліна, примусити мовчати, - але нічого не вийшло. Дух Шевченка виявився твердішим за крицю. Лицар Істини переміг. Його слова проросли у серці кожного українця. Так Великий Кобзар озброїв народ, який за допомогою слова-меча виборов перемогу для нас, своїх дітей. А чи виправдали ми його сподівання, чи гідні своїх непереможних батьків та дідів?
Багато пережив Тарас Шевченко, траплялися радощі, біди. І все життя Великого Кобзаря віддзеркалюють його очі – такі мудрі, такі рідні.
Вже багато поколінь шанують пам’ять великого генія України. Шевченко для народу завжди рідний: і брат, який розділяє усі труднощі та поневіряння, і батько, який дасть пораду мудрим словом, і дід, який розповість про давно минулі роки, повідає історію, вселить у серце гордість за славних предків.
Назавжди Тарас Григорович лишиться для кожного Пророком. Недарма його твори спрямовані у майбутній день. Слово Великого Митця завжди буде актуальним. Неможливо навіть уявити, ким був би український народ без Шевченка? Чого б ми досягли? До кого зверталися б у тяжку хвилину?
Саме тому Кобзаря шанують уже багато років. Тому цей портрет у сонячних обіймах так випромінює святість. Він передається від батька до сина. І, якщо на душі важко, ти завжди підходиш до Шевченка і вдивляєшся у знайомі з дитинства риси обличчя, у рідні очі – і в цьому знаходиш розраду. У такі моменти віриться, що доки у нашій пам’яті житиме Великий Кобзар, доти ми будемо єдиним, непоборним та незалежним народом.


Оксана Ільзіт

 

Add comment


Security code
Refresh