Любі читачі! А чи знаєте ви, що серед нас дуже багато талановитої молоді на всіх факультетах рідного ЧНПУ? Виявляється, для багатьох саме поезія (весела чи сумна, дотепна чи різножанрова) є улюбленим заняттям у вільний від навчання час. Представляємо вам твори студентів і випускників нашого ВУЗу.
Дієзи ніколи не стануть бемолями
Вмикаю музику - партитатив.
Звучить вона, як завжди у ніколи.
Ходжу по місту - хтось когось загубив,
Шукають мене - я все розглядаю довкола.
Дієзи ніколи не стануть бемолями,
Я мимоволі рухаюся за долею.
Каплею відчаю, зіркою стогону,
Я прикидаюся щирою, як ніколи.
Десь далеко скавчить самотній пес,
Пожовклий лист відчує усе на дотик,
Потім настане пора веселих весен,
Лише обличчя ясне не стримує його доторк.
Олена Таран, УР-23 гр.
Поетові
Поете! В тебе невимовна слава,
Коли до тебе прийде муза,
Вона пера свого поклала,
Позбавити тебе від грузу.
Думки полишити твої:
Усі страждання, біль і муки,
Що працею зникають, чудом,
А відчай в руки не бери!
Чи може, жінка твоя муза?
Чи просто в тебе є талант?
Та все одно лишишся грузу,
Минуле думати не варт.
Хоч ніч сумна, хоч ясний ранок,
Пиши пером свої вірші!
Пиши, пиши безперестанку,
Святую справу не лиши!
Якщо лишиш, все пилом вкриться,
І зникне з безміру очей.
Нехай талант же твій іскриться
Від ста недоспаних ночей!..
Ірина Морська, УР-44 гр.
Осінь починалася інакшим гамором за вікном, смаком морожених вишень,
М’якшим свистом чайника на плиті, небом за вікном ніжнішим… і тихшим.
Добрішим стукотом по батареях дітей, що проживають поверхом вище.
Осінь починалася з того, що ставало усе важливіше та ближче.
Осінь починалася обіймами, сповненими улесливої журби та радості.
Бриніння струн додавало звичайному будню – принадності.
Якось особливо утішливо стукотіли підбори, вже ніби і ношені…
Осінь починалась із затишку, а я починалась із осені.
Віра Курико, УР-23 гр.
Студент Фіз-Мата
Мій рідний університет,
Ти стільки спогадів залишив.
В стінах твоїх, як бачиш, вижив,
За роки нашого навчання,
І сліз, і щирого кохання.
Тобі пишу я тет-а-тет.
Мій рідний університет,
Таких пригод годі шукати! -
Здобутки, перемоги, втрати,
Поразки, злети і падіння,
Безсонні ночі і везіння -
Великий почуттів букет.
Мій рідний університет...
І за всім цим не відчуваєш,
Життя як наше пролітає.
Відчуй момент, себе спини,
Твоєї ж бо нема вини.
Чи не побачу вже тебе?
Мій рідний університет.
До дельти долі підійди,
Границю функції знайди
Життя у точці, що є нині.
Ти вибач, але я не винний -
Вже випускник, а не студент.
Мій рідний університет,
Втрачаю через те свідомість.
Чи збіжною є послідовність
Моїх думок тих до мети?
Мій друже, ти мене прости,
Та я прощальний взяв білет.
Мій рідний університет
Як бачиш, долі інтегровані
У світ навколишній, хоч ззовні
Не відчуваєш імпульс серця.
Вже нас не двоє, воно б'ється -
Вже нас не тріо, не квартет.
Мій рідний університет.
Хоч нуль дорівнює напрузі,
Але є час, і є ще друзі
На фото спільних, що в альбомі -
Відчуй це в своїм другім домі
В душі, а не крізь Інтернет!
Мій рідний університет
Досяг екстремуму кохання;
Запах гуртожитку до рання...
Мій настрій змінював полярність,
Хоч то було мені у радість -
Пишу іще один куплет.
Мій рідний університет
Моя змінилась амплітуда,
Чи то є грип, чи то - застуда?
І я дивлюсь у чорне небо -
Туди летять мої проблеми,
У сяйво зір в парад планет.
Мій рідний університет,
До знань потреби асимптота
Злетіла, й на старенькім фото
Той погляд, що я не забуду
Фіз-Мат, любить тебе я буду!
Назавжди пам'ятай мене...
Дмитро Романов, випускник фізико-математичного факультету.
***
Твого люблю стало занадто,
А що занадто то не здраво.
Притримай ти слова на справі,
Бо пустодзвін - то не цікаво.
Тут краще зайве не казати,
Хоч окрім слів ніщо не маєш,
Бо з часом це все набридає,
Навіть людині, що кохаєш.
Твого люблю стало занадто,
А пам'ятаєш, я казала?
Та не почув ти попереджень,
Ось я й пішла, зовсім не стало.
Не вмієш чути, лише бачиш,
Та ти ж дитина, що й чекати.
Твого люблю я не сприймаю,
Пробач, його вже забагато.
Оксана Плиско, 23 гр. ТФ.
***
Минає час, минають роки,
І вже не в нас ведуть уроки.
Самі тепер викладачі!
Ви дали нам такі ключі,
Які всі двері відчиняють,
Які в житті допомагають,
І розуміти дозволяють
Серця людські.
Наталія Шурига, випускниця філологічного факультету.
|