Літературна творчість студентів ЧНПУ |
![]() |
![]() |
![]() |
Рубрики газети - «Я – художник, я так бачу» |
Любі читачі! А чи знаєте ви, що серед нас дуже багато талановитої молоді на всіх факультетах рідного ЧНПУ? Виявляється, для багатьох саме поезія (весела чи сумна, дотепна чи різножанрова) є улюбленим заняттям у вільний від навчання час. Представляємо вам твори студентів і випускників нашого ВУЗу.
Дієзи ніколи не стануть бемолями Вмикаю музику - партитатив. Звучить вона, як завжди у ніколи. Ходжу по місту - хтось когось загубив, Шукають мене - я все розглядаю довкола. Дієзи ніколи не стануть бемолями, Я мимоволі рухаюся за долею. Каплею відчаю, зіркою стогону, Я прикидаюся щирою, як ніколи. Десь далеко скавчить самотній пес, Пожовклий лист відчує усе на дотик, Потім настане пора веселих весен, Лише обличчя ясне не стримує його доторк. Олена Таран, УР-23 гр.
Поетові Поете! В тебе невимовна слава, Коли до тебе прийде муза, Вона пера свого поклала, Позбавити тебе від грузу.
Думки полишити твої: Усі страждання, біль і муки, Що працею зникають, чудом, А відчай в руки не бери!
Чи може, жінка твоя муза? Чи просто в тебе є талант? Та все одно лишишся грузу, Минуле думати не варт.
Хоч ніч сумна, хоч ясний ранок, Пиши пером свої вірші! Пиши, пиши безперестанку, Святую справу не лиши!
Якщо лишиш, все пилом вкриться, І зникне з безміру очей. Нехай талант же твій іскриться Від ста недоспаних ночей!.. Ірина Морська, УР-44 гр.
*** Осінь починалася інакшим гамором за вікном, смаком морожених вишень, М’якшим свистом чайника на плиті, небом за вікном ніжнішим… і тихшим. Добрішим стукотом по батареях дітей, що проживають поверхом вище. Осінь починалася з того, що ставало усе важливіше та ближче.
Осінь починалася обіймами, сповненими улесливої журби та радості. Бриніння струн додавало звичайному будню – принадності. Якось особливо утішливо стукотіли підбори, вже ніби і ношені… Осінь починалась із затишку, а я починалась із осені. Віра Курико, УР-23 гр.
Мій рідний університет, Ти стільки спогадів залишив. В стінах твоїх, як бачиш, вижив, За роки нашого навчання, І сліз, і щирого кохання. Тобі пишу я тет-а-тет.
Мій рідний університет, Таких пригод годі шукати! - Здобутки, перемоги, втрати, Поразки, злети і падіння, Безсонні ночі і везіння - Великий почуттів букет.
Мій рідний університет... І за всім цим не відчуваєш, Життя як наше пролітає. Відчуй момент, себе спини, Твоєї ж бо нема вини. Чи не побачу вже тебе?
Мій рідний університет. До дельти долі підійди, Границю функції знайди Життя у точці, що є нині. Ти вибач, але я не винний - Вже випускник, а не студент.
Мій рідний університет, Втрачаю через те свідомість. Чи збіжною є послідовність Моїх думок тих до мети? Мій друже, ти мене прости, Та я прощальний взяв білет.
Мій рідний університет Як бачиш, долі інтегровані У світ навколишній, хоч ззовні Не відчуваєш імпульс серця. Вже нас не двоє, воно б'ється - Вже нас не тріо, не квартет.
Мій рідний університет. Хоч нуль дорівнює напрузі, Але є час, і є ще друзі На фото спільних, що в альбомі - Відчуй це в своїм другім домі В душі, а не крізь Інтернет!
Мій рідний університет Досяг екстремуму кохання; Запах гуртожитку до рання... Мій настрій змінював полярність, Хоч то було мені у радість - Пишу іще один куплет.
Мій рідний університет Моя змінилась амплітуда, Чи то є грип, чи то - застуда? І я дивлюсь у чорне небо - Туди летять мої проблеми, У сяйво зір в парад планет.
Мій рідний університет, До знань потреби асимптота Злетіла, й на старенькім фото Той погляд, що я не забуду Фіз-Мат, любить тебе я буду! Назавжди пам'ятай мене... Дмитро Романов, випускник фізико-математичного факультету.
Твого люблю стало занадто, А що занадто то не здраво. Притримай ти слова на справі, Бо пустодзвін - то не цікаво.
Тут краще зайве не казати, Хоч окрім слів ніщо не маєш, Бо з часом це все набридає, Навіть людині, що кохаєш.
Твого люблю стало занадто, А пам'ятаєш, я казала? Та не почув ти попереджень, Ось я й пішла, зовсім не стало.
Не вмієш чути, лише бачиш, Та ти ж дитина, що й чекати. Твого люблю я не сприймаю, Пробач, його вже забагато. Оксана Плиско, 23 гр. ТФ.
*** Минає час, минають роки, І вже не в нас ведуть уроки. Самі тепер викладачі! Ви дали нам такі ключі, Які всі двері відчиняють, Які в житті допомагають, І розуміти дозволяють Серця людські. Наталія Шурига, випускниця філологічного факультету.
|
Останнє оновлення на П'ятниця, 30 жовтня 2015, 13:05 |