Літературна творчість студентів ЧНПУ PDF Друк e-mail
Рубрики газети - «Я – художник, я так бачу»

 

Любі читачі! А чи знаєте ви, що серед нас дуже багато талановитої молоді на всіх факультетах рідного ЧНПУ? Виявляється, для багатьох саме поезія (весела чи сумна, дотепна чи різножанрова) є улюбленим заняттям у вільний від навчання час. Представляємо вам твори студентів і випускників нашого ВУЗу.

 

Дієзи ніколи не стануть бемолями

Вмикаю музику - партитатив.

Звучить вона, як завжди у ніколи.

Ходжу по місту - хтось когось загубив,

Шукають мене - я все розглядаю довкола.

Дієзи ніколи не стануть бемолями,

Я мимоволі рухаюся за долею.

Каплею відчаю, зіркою стогону,

Я прикидаюся щирою, як ніколи.

Десь далеко скавчить самотній пес,

Пожовклий лист відчує усе на дотик,

Потім настане пора веселих весен,

Лише обличчя ясне не стримує його доторк.

Олена Таран, УР-23 гр.

 

Поетові

Поете! В тебе невимовна слава,

Коли до тебе прийде муза,

Вона пера свого поклала,

Позбавити тебе від грузу.

Думки полишити твої:

Усі страждання, біль і муки,

Що працею зникають, чудом,

А відчай в руки не бери!

Чи може, жінка твоя муза?

Чи просто в тебе є талант?

Та все одно лишишся грузу,

Минуле думати не варт.

Хоч ніч сумна, хоч ясний ранок,

Пиши пером свої вірші!

Пиши, пиши безперестанку,

Святую справу не лиши!

Якщо лишиш, все пилом вкриться,

І зникне з безміру очей.

Нехай талант же твій іскриться

Від ста недоспаних ночей!..

Ірина Морська, УР-44 гр.


***

Осінь починалася інакшим гамором за вікном, смаком морожених вишень,

М’якшим свистом чайника на плиті, небом за вікном ніжнішим… і тихшим.

Добрішим стукотом по батареях дітей, що проживають поверхом вище.

Осінь починалася з того, що ставало усе важливіше та ближче.

Осінь починалася обіймами, сповненими улесливої журби та радості.

Бриніння струн додавало звичайному будню – принадності.

Якось особливо утішливо стукотіли підбори, вже ніби і ношені…

Осінь починалась із затишку, а я починалась із осені.

Віра Курико, УР-23 гр.


Студент Фіз-Мата

Мій рідний університет,

Ти стільки спогадів залишив.

В стінах твоїх, як бачиш, вижив,

За роки нашого навчання,

І сліз, і щирого кохання.

Тобі пишу я тет-а-тет.

Мій рідний університет,

Таких пригод годі шукати! -

Здобутки, перемоги, втрати,

Поразки, злети і падіння,

Безсонні ночі і везіння -

Великий почуттів букет.

Мій рідний університет...

І за всім цим не відчуваєш,

Життя як наше пролітає.

Відчуй момент, себе спини,

Твоєї ж бо нема вини.

Чи не побачу вже тебе?

Мій рідний університет.

До дельти долі підійди,

Границю функції знайди

Життя у точці, що є нині.

Ти вибач, але я не винний -

Вже випускник, а не студент.

Мій рідний університет,

Втрачаю через те свідомість.

Чи збіжною є послідовність

Моїх думок тих до мети?

Мій друже, ти мене прости,

Та я прощальний взяв білет.

Мій рідний університет

Як бачиш, долі інтегровані

У світ навколишній, хоч ззовні

Не відчуваєш імпульс серця.

Вже нас не двоє, воно б'ється -

Вже нас не тріо, не квартет.

Мій рідний університет.

Хоч нуль дорівнює напрузі,

Але є час, і є ще друзі

На фото спільних, що в альбомі -

Відчуй це в своїм другім домі

В душі, а не крізь Інтернет!

Мій рідний університет

Досяг екстремуму кохання;

Запах гуртожитку до рання...

Мій настрій змінював полярність,

Хоч то було мені у радість -

Пишу іще один куплет.

Мій рідний університет

Моя змінилась амплітуда,

Чи то є грип, чи то - застуда?

І я дивлюсь у чорне небо -

Туди летять мої проблеми,

У сяйво зір в парад планет.

Мій рідний університет,

До знань потреби асимптота

Злетіла, й на старенькім фото

Той погляд, що я не забуду

Фіз-Мат, любить тебе я буду!

Назавжди пам'ятай мене...

Дмитро Романов, випускник фізико-математичного факультету.


***

Твого люблю стало занадто,

А що занадто то не здраво.

Притримай ти слова на справі,

Бо пустодзвін - то не цікаво.

Тут краще зайве не казати,

Хоч окрім слів ніщо не маєш,

Бо з часом це все набридає,

Навіть людині, що кохаєш.

Твого люблю стало занадто,

А пам'ятаєш, я казала?

Та не почув ти попереджень,

Ось я й пішла, зовсім не стало.

Не вмієш чути, лише бачиш,

Та ти ж дитина, що й чекати.

Твого люблю я не сприймаю,

Пробач, його вже забагато.

Оксана Плиско, 23 гр. ТФ.

 

***

Минає час, минають роки,

І вже не в нас ведуть уроки.

Самі тепер викладачі!

Ви дали нам такі ключі,

Які всі двері відчиняють,

Які в житті допомагають,

І розуміти дозволяють

Серця людські.

Наталія Шурига, випускниця філологічного факультету.

 

 

Останнє оновлення на П'ятниця, 30 жовтня 2015, 13:05
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити